[Impact]Олександр Федієнко, Слуга Народу: найближчі п’ять років масового 5G в Україні не буде[/Impact]
Олександр Павлович Федієнко – єдиний представник телеком-ринку в Верховній Раді дев’ятого скликання. На його плечі окрім законодавчої ініціативи та діяльності покладено завдання не тільки захищати галузь та відстоювати її інтереси в сесійній залі і на засіданнях Комітету з цифрової трансформації, але й доносити до колег реальний стан речей та розвінчувати міфи, кривотолки, інформаційні вкиди та закиди.
— 2020 – повноцінний рік роботи народним депутатом. Як ви оцінюєте цей рік з точки зору законодавчої ініціативи і результативності?
2020 рік в якості народного обранця оцінюю на «задовільно». Чому так? – спитаєте. Вважаю, що Парламент міг бути ефективнішим, принаймні в моєму телекомівському профілі.
Це при тому, що робота ні на мить не спинялася, не гальмувалася: ні спочатку, ні під час першої хвилі епідемії коронавірусу, ні потім. Це ж можу сказати і про інших депутатів, що входять до складу Комітету з цифрової трансформації. Задніх не пасли. Навпаки, було напрацювано для галузі немало змін до законодавства: доступ до інфраструктури, електронні комунікації, захист електронних телекомунікаційних мереж і т.п.
Але Верховна Рада – надто складна екосистема, де народний обранець одночасно працює з дуже великою кількістю різноманітних та різногалузевих законопроєктів. І у цих законодавчих пропозицій є як прихильники, так і противники. Для того, щоб той чи інший законопроєкт отримав позитивні відгуки в Парламенті, депутатам потрібно зберігати критичне мислення та мати резистентність до зовнішніх інформаційних впливів та психологічного тиску. Це я можу офіційно казати як людина, яка пропрацювала практично 2 роки в Парламенті і перевірила все на практиці, як то кажуть – на власній шкурі.
Коли починається робота над тим чи іншим законопроєкроєктом, через не готовність до цього тиску та ментального протистояння з основними стейкхолдерами. І коли починаються така інформаційна «обробка», яка буває досить жорсткою, деякі депутати, на жаль, в залі дають задній хід по голосуванню. Тому деяка частина законопроєктів, які могли стати законами, провалюються в залі.
Така реальність. Хоча, ще раз підкреслю, що я як депутат, і мої колеги з Комітету цифрової трансформації працювали достатньо ефективно. А Парламент, з точки зору прийняття законопроєктів для галузі телекомунікацій, працював не зовсім ефективно, хоча й з об’єктивних причин, одна з яких – селекційний тиск.
Під час роботи в громадському сектору, в «Інтернет Асоціації України», я не вдавався до маніпуляцій гострими питаннями, підміною понять чи просуванням своїх ідей на хайпі. Спочатку детально розбирались в тих або інших законодавчих ініціативах, залучали експертів, консультувалися а також завжди намагалися конструктивно співпрацювати з авторами цих законопроєктів. Бо з одного боку я розумів, що для розвитку галузі нам потрібні зміни та відповідні реформи, а з іншого боку, що депутати – це також живі люди, вони не боги, без допомоги експертів, особливо в вашій галузі, деякі технологічні питання досконально можуть просто не знати. Тому, за цією схемою я працюю і зараз. Наприклад, коли потрібно прийняти рішення по не моїй тематиці, таких як медицина, екологія і т.д. – я в першу чергу слухаю не те, що пишуть у мережі, а спілкуюсь з колегами фахівцями даної сфери з фракції, та незалежними експертами.
Завжди потрібен діалог – не тільки говорити, а й слухати. В деяких питаннях мені вдавалось взагалі переконати народного депутата не подавати той чи інший законопроект або зняти його, в деяких питаннях ми вносили свої пропозиції та робили відповідні зміни. Але це, ще раз підкреслюю, був ефективний та конструктивний діалог. Діалог, спрямований в першу чергу не на задоволення власних амбіцій, а на результат для галузі й країни.
Нажаль, зараз розвелось дуже багато так званих «активістів» таранного типу, які вішають без розбору ярлики на законодавців, ініціаторів чи інших громадських діячів, а самі по суті вже не є громадськими діячами, а давно вже стали агентами впливу, що контролюються відповідними структурами чи спецслужбами. Між собою таких людей можемо сміливо називати «п’ятою колоною», яку використовують для збиття того чи іншого законопроєкту, незалежно від того, який зараз склад Ради чи каденція.
Фейсбук та інші соцмережі сьогодні – окремий майданчик, який часто використовується для впливу так званими «фейсбук тітушкими».
З точки зору атак на інтернет-майданчиках, я можу розподілити їх на три категорії:
атака, яку робить аматор задля задоволення власних амбіцій чи самоствердження;
атаки, що спрямовані виключно на заробляння грошей і носять фінансовий інтерес;
системно спрямовані атаки, що контролюються спецслужбами тієї чи іншої країни.
В моєму розумінні, депутати – такі ж самі інформаційні об’єкти, на які можуть бути спрямовані інформаційні атаки в кіберпросторі, скажімо, тими ж «фейсбук-тітушками», що спрямовують свою активність саме на депутатів, і їхні методики інакше як хейтерство та булінг не назвеш.
Якщо в 2019 році в мережі атакували чи гнобили депутатів «по-приколу», то зараз вже можна спостерігати атаки, що носять характер спланованої інформаційної кампанії. Якщо комусь потрібен був той або інший законопроєкт – його збивали вже системно, за допомогою громадських діячів, громадських організацій, з відповідно достатньо грамотно написаними листами, які надсилались депутатам на особисті скриньки, в месенджери і т.п.
Ящо стоїть завдання дискредитувати того чи іншого законодавця чи співавтора, то листи отримують всі у Комітеті, групі чи фракції, окрім нього. І такі були випадки. Або ж усім на приватні номери в месенджери приходять повідомлення. З пулу номерів створюється група в «Телеграмі» і туди закидується інформація. Тому мої колеги досить часто змінюють робочі номери для месенджерів або взагалі використовують номери мобільних операторів інших країн. Але це вже більше має відношення до кібербезпеки та кібергігієни.
Це зараз депутати вже почали більш-менш такі атаки стримувати, а на початку каденції бігали з істерією, що їх нахабно і цинічно «мочать», і головне, що це відбувається – без прив’язки до якогось конкретного законопроєкту, реформи чи фракції. І такі атаки на них досить суттєво морально тиснули.
Зараз ми стали більш досвідченими, тертими калачами і всередині депутатських груп, фракцій перед важливими голосуваннями ділимось інформацією кому які повідомлення, що можуть вплинути на голосування надсилали, з якими посилами і т.п.. Якщо в когось із колег є питання – завжди є можливість зустрітись і персонально обговорити, роз’яснити. Тобто щоб було зрозуміло, рішення по прийняттю того або іншого законопроекту на практиці вирішується день в день, безпосередньо саме в залі Верховної Ради. Саме тому автори ЗП саме в цей день ще більше комунікують, як з колегами своєї, так з інших фракцій.
Щодо мого ставлення до лобізму – я завжди позитивно ставлюся та підтримую, коли галузь захищають громадські організації, експертна спільнота, профільні чи бізнес-асоціації. Але я проти, щоб їх використовували політичні агенти або спецслужби для впливу на депутатів та результат їхнього голосування.
Чудовий приклад – законопроєкт «Про електронні комунікації» №3014, коли за допомогою ботів, зрадофілів чи просто корисних ідіотів по мережі почали розганяти меседжі про «зраду». Прикро, що «зраду» при повному нерозумінні суті запропонованих ЗП змін розганяли навіть ті люди, яких важко звинуватити в некомпетентності в даному питанні або не можливості ознайомлення з текстом документу. І після їх публічних наративів виникали питання щодо їх афільованого відношення до тих, чи інших структур.
Про вплив однієї з сусідніх країн на наших політиків всіма можливими способами та через серйозний набір інструментарію, куди входять засоби масової інформації, інформаційні ресурси, лідери громадської думки, ботоферми, «анонімні» телеграм-канали і годі казати.
Зрада 2020 народного депутата Федієнка О.П.? Чому так?
Зради національних інтересів держави, на мій погляд, не було. Я маю власний набір червоних ліній: жодного реваншизму, жодного натяку на співпрацю з окупантами з неконтрольованих Україною територій, жодних поступок у стосунках з країною-агресором.
Щодо галузі, то досить прикро, що не зміг пробити оте нагромадження фейків, які свого часу вивалили на Верховну Раду і депутатів стосовно законопроєкту 2042 «Про доступ до інфраструктури», який у випадку прийняття – досить непогано покращив ситуацію в телеком-галузі та дав поштовх для розвитку. Але лобі ОСББ чередою маніпуляцій та підміною понять та ще й напередодні місцевих виборів не дали змінити законодавство.
Спробу збиття законопроекту 3014 «Про електронні комунікації» – віднести до зради не можу. Спротив був. Збивали його в першу чергу ті сили, які проти будь-якої інтеграції з Євросоюзом. Назвемо їх реваншистами. Доходило до смішного. Лідерство в цьому процесі пробував на себе перетягти один з так званих лідерів громадської думки, закамуфльований під Майдан, яким він постійно прикривається. Досить дивними виглядають такі «лідери»: з одного боку «цінності» Майдану, з іншого – конкретні прямо протилежні дії та гасла проти євроінтеграції.
І нагальна проблема суспільства в тому, що люди не читають законопроекти, нормативно-правові акти, документи від слова «зовсім». Куди простіше повірити так званому лідеру громадської думки, що все погано, зрада, все пропало, ніж розібратись, що і як є насправді. Так і живемо.
— Перемога 2020 народного депутата Федієнка О.П.?
12 січня Президент Володимир Зеленський підписав закон №3014 «Про електронні комунікації», ухвалений Верховною Радою 16 грудня 2020 року. Цей документ не тільки регулює відносинини ринку — між державою, надавачами та користувачами послуг, а й наближає Україну до європейських стандартів у сфері електронних комунікацій.
Навіть найбільші оптимісти не вірили в те, що ми зможемо в Парламенті вдруге проголосувати за настільки сильний реформаторський законопроект. Ми зібрали голоси, не зважаючи на той тиск, галас, волання про «зраду» в ЗМІ, від керованих «активістів» та громадських «діячів», в мережі «Фейсбук», зливних бачках в «Телеграм». Ми змогли налагодити комунікації з усіма депутатами в Раді, з усіма групами, фракціями, зі своєю фракцією майже на 100%, донести необхідність змін для галузі і ефект для країни. І ми маємо відповідний результат. На мій погляд – це достатньо суттєва перемога, хочу нагадати, що законодавство в цій сфері не змінювалося майже 18 років. І всі попередні каденції, всі намагання і спроби його змінити чи провести новий законопроект – терпіли фіаско, таким сильним був супротив і лобі.
Також я активно беру участь в популяризації та просуванні проєкту «Закону про обіг цивільної вогнепальної зброї та бойових припасів до неї» №4335 від 06.11.2020. Це,на мій погляд, також велика перемога. Сподіваюсь, що цей проект пройде всі комітети і ми більше не будемо повертатись до питання зброї. З одного боку, ми країна, яка веде війну і поки що, нажаль, знаходимось не на фінальній фазі, нам потрібно захищатись, а з іншого – нам потрібні умови, за яких населення матиме досвід володіння зброєю, на випадок ескалації конфлікту. Адже наш «сусід» доволі непередбачуваний. І у випадку «ЧП» до лав збройних сил будуть мобілізовані люди, яких не треба навчати, готові, з навичками та досвідом.
Для мене це в першу чергу реалізація права громадянина України на захист, яке закріплено Конституцією. Я не розумію, чому мої колеги кажуть, що завтра хтось когось перестріляє та намагаються натякати на те, що наше суспільство ще не дозріло. От не розумію таких тез та порівняння громадянина з якимись доісторичними людьми.
Багато країн в світі прийняли свої «Закони про зброю та озброєння» і ніхто нікого не перестріляв та взагалі нічого страшного не відбулось. Ба, навіть більше – могутність країн значно виросла, а криміногенна ситуація покращилась. Я вважаю нашу націю досить прогресивною з одного боку, але ж є і інша сторона медалі – тотальна відсутність інформаційної чи кібергігієни та віра зливним бачкам, заангажованим лідерам думки чи ботам в те, що ми деградуємо. І цей фактаж мене засмучує. Але я вірю, що в 2021 році нам є над чим працювати і до чого прагнути, щоб перемогти. І такі фундаментальні речі, як законопроєкти про зброю чи електронні комунікації є великим досягненням, бо навіть про це інколи боялись говорити, а тепер ми працюємо над досягненням результату.
Схожа ситуація щодо маніпуляцій була із законопроектом «Про обіг землі», за який, до речі, я голосував. Як син людини, що все своє життя пропрацювала в аграрному секторі, починаючи з роботи трактористом, потім після отримання профільної освіти – агрономом, керівником агропідприємства і вже потім заступником Міністра сільського господарства. Це мій батько – Федієнко Павло Миколайович, який на сільському господарстві знається більше, ніж будь-хто в тому фейсбуці, особливо це стосується зрадофілів, що розносили нісенітниці про виділення Кнесетом Ізраїлю 300 мільярдів долярів задля скупки українських чорноземів)) З одного боку в мене був консультант, який виступав на боку держави і державницької політики, з іншого – я провів роботу по Бориспільскому районі на Київщині, яким опікуюсь. На запитання селянам: «А скільки вони отримують від фермера, який орендує гектар землі?» , відповідали, що до 3 тисяч гривень на рік, і постійно бідкаються ті фермери, що все погано, грошей немає. І сміх і гріх. Тобто, маємо такий собі ринок, але дуже не цивілізований. Селяни нічого не отримують. Держава у вигляді податків також майже нічого не отримує. Тому я, особисто, голосував «ЗА!». І надалі буду голосувати за подібні реформаторські законопроекти «ЗА».
В першу чергу ми повинні створювати умови та дбати про бюджет, про населення, адже ми країна, яка дуже швидко старішає, і, нажаль, демографічна ситуація не покращується І це проблема не лише України, а всієї Європи. Тому, де-факто, все що знаходиться в «сірій» зоні ринку повинно бути винесеним в білу і отримати цивілізовані правила гри, цивілізовані правила комунікацій, цивілізовані взаємовідносини. Коли мені кажуть, що чорноземи будуть вивозити пароплавами, баржами чи ешелонами – вважаю, що то дурня повна, і навіть не хочу коментувати це. Адже ми в цей закон заклали такі правила, щоб максимально убезпечити державу і населення від таких кроків. А ті хто виступають проти – мають власний інтерес у відсутності правил, або просто не читали текст закону і їм комфортно вірити умовній «Галі з фейсбуку» – експерту з усіх питань, ніж витрати власний час на вивчення тексту, щоб не бути інструментом маніпуляцій в чужих кампаніях.
Ми маємо вибір – або залишатись відсталою країною сировини та дешевої робочої сили, або створити умови за яких Україна буде сильною технологічною економікою
Економіка повинна працювати. Є чудовий приклад Грузії, де грузини на 25 років віддали землю інвесторам під забудівлю готелями, ресторанами та іншими інфраструктурними об’єктами, створили вільні економічні зони і до країни прийшли інвестиції. Ми маємо вибір – або залишатись відсталою країною-постачальником сировини та дешевої робочої сили, або створити умови за яких Україна буде сильною технологічною економікою і створювати на власній території додаткову ринкову вартість.
Я бачив на власні очі, як «клепають» інформаційні вкиди прямо в кулуарах Верховної Ради. Стоять дві камери двох різних телеканалів. Один той самий представник від політичної сили на одну камеру каже один посил, потім повертається і на іншу камеру мовить діаметрально протилежну думку. І це одразу потрапляє в інформаційне поле країни. Це вже глобальна маніпуляція суспільною думкою.Тому не варто вірити всьому що написано та всьому, що сказано – особливо від невідомих вам людей. Адже не факт, що вами не маніпулюють. Куди складніше вчитись, розбиратись і ставати експертом. Нашому суспільству взагалі в багатьох речах не вистачає критичного мислення, а це дуже важливо під час постійних інформаційних атак.
Інформаційні технології з однієї сторони – це покращення в житті людини, з іншої, людство не має імунітету і поки не готове сприймати таку кількість інформації. Не можна абсолютно довіряти телевізору, мережі інтернет і всьому, що сказано, написано чи розказано, якими б солодкими словами це не заливалося у вуха. На мою скромну думку, ідеологія інтернету, яка вона була закладена початково, зруйнована. Ми не маємо асинхронну мережу інтернет, ми маємо купу майданчиків: інформаційний, медійний, соцмережі та інші. Адже ці майданчики хтось утримує, адмініструє, і завдяки цьому інструментарію є можливість впливати на суспільну думку і маніпулювати. Телевізійні канали впливають на аудиторію зі свого богу, соціальні мережі – зі свого боку, газети, я так розумію, в паперовому вигляді вже майже ніхто не читає. Тому, той хто володіє каналами донесення інформації, може зробити багато нехороших речей з громадянами, які не мають достатньо знань та не вміють критично мислити і та вірять всьому, що чують.
Той хто володіє каналами донесення інформації може зробити багато нехороших речей з громадянами, які не мають критичного мислення і готові вірити в будь-що в будь-якій країні світу.
В жовтні 2020 року в рамках конференції преУКОС в «Парковому» я у представників галузі запитав: «Хто з вас читав текст законопроекту?» Серед присутніх 200 людей руки підняли всього декілька. Коли галузь, професійне середовище не цікавиться законодавством і не читає взагалі жодного нормативно-правового акту, який приймають, що казати про простих людей?
Закон «Про електронні комунікації» – чому був такий спротив?
Громадський сектор, який є професійним середовищем – був «ЗА!». «Телас», «Телекомунікаційна палата України», АППК повністю підтримували. Інтернет Асоціація України не підтримувала конкретні статті, про що представники ІнАУ повідомили, і ми до деяких питань прислухались.
Я отримував від деяких депутатів питання щодо поправок, але коли мова починалась за конкретику і деталізацію, ставало зрозуміло, що фахово не підготовлена людина просто пробує виконати чиїсь побажання, назвемо це так. Але успіху такі закиди не мали.
Супротив був зі сторони спецслужб, які хотіли протягти в закон власні «хотєлки». Від тієї бізнес спільноти, яка звикла жити в «керованому хаосі», і якій зміни не потрібні теж вдавалися до закидів і спроб дискредитації. Декого влаштовує, що ми повинні залишатись країною з десятками тисяч гравців на ринку доступу до мережі інтернет, хизуватись найдешевшими в світі цінами на доступ, від яких виграє безперечно в кінцевому результаті споживач, але чи буде розвиватись в таких умовах сама галузь, і чи виграє держава та економіка отримає поштовх до розвитку – питання риторичне.
Треба зрозуміти їм одну просту річ: так як було колись ніколи не буде більше. Ми обрали свій шлях і йдемо до Євросоюзу. А Євросоюз – це вже не хаос, це чітко зрозуміла декларативна юридична екосистема. І не можемо ми прийти туди із власним хаосом і нерозумінням, що відбувається. Нам потрібно обирати: або ми йдемо до Європи, де все структуровано і наведений лад, і нам потрібно власне законодавство імплементувати і приводити у відповідність до їхнього, бо це ми до них хочемо, а не вони до нас. Або ми й далі живемо в тому броунівському русі, старій парадигмі, яка влаштовує окремі категорії і нікуди не рухаємось.
Я хочу нагадати, що саме народ України обрав шлях рухатись в сторону Європи і європейських цінностей. Тому, я ще раз дякую народним депутатам, які все ж таки мають на меті сприяти євроінтеграційним процесам, і радий, що прислухаються до моїх фахових переконань.
А чому утримались від голосування представники «Голосу» чи «Європейської солідарності»? Вважаю, що, скоріш за все, вони стали об’єктами маніпуляцій, часу розібратись і детально опрацювати питання не вистачило і тому було прийняте рішення залишитись осторонь. Звичайна політична перестраховка. Знову ж-таки це моя думка.
Щодо «страшилок», які розганяли по мережі інтернет – більшість з них були націлені на людей, які в очі на бачили текст законопроекту. Жодним чином з точки зору втручання в приватне життя громадян в тексті не передбачається. У нас є Конституція, де чітко регламентовано, що ніхто не може самовільно втручатись в приватне життя громадян. І ці всі закиди в стилі : «завтра вас усіх будуть прослуховувати», «завтра будуть без відома знімати інформацію» – це все страшилки. Без рішення суду ніхто не має права в країні на такі спецзаходи. Окрім випадків, коли це стосується питань національної безпеки. Ще раз хочу нагадати, що ми країна, яка знаходиться в стані війни, і з цим станом речей потрібно рахуватись. Але і тут діє механізм, коли відповідним спецслужбам для виконання контр розвідувальних заходів потрібно виконати якісь технічні процедури на відповідній території, де відбувається контр розвідувальна або антитерористична операція, або введено надзвичайний стан, – потрібно в обов’язковому порядку взяти рішення суду. Якщо немає рішення суду, вся інформація знищується і не може ніколи бути використана в звинуваченнях або в інших процесуальних діях.
Добра новина, що ось такі примітивні закиди про втручання в приватне життя серйозна преса ігнорувала, і писали «зливні» бачки чи жовті видання, які на превелику радість не мають жодного впливу на маси.
Щодо закону «Про комунікації» – це взагалі технічний, до речі, документ, технічний законопроект, який йшов на заміну законам «Про телекомунікації», «Про номерний ресурс України» та інших.
Замість Кодексу про Електронні комунікації було обрано шлях поступових інтеграцій зміни діючого законодавства і приведення його до європейських норм. Хоча, та сама Європа зробила 5 таких інтеграцій, поки прийшли до Кодексу. Ми поки робимо першу спробу, вірніше, намагаємося зробити одну спробу, для того щоб привести наше законодавство у відповідності до європейського. Але в фіналі це все одно буде Кодекс, який поглине, скоріш за все в собі закони «Про доступ», «Про регулятора». В законі «Про електронні комунікації» закладено багато речей і багато, що вже можливо, але діючі закони з часом будуть поглинуті у відповідності до кодифікації і перетворяться в один єдиний документ – Кодекс.
— Чим 3014 корисний буде для мобільних операторів, телеком-провайдерів, кабельних операторів, користувачів і держави?
В першу чергу, 3014 стає корисним тим, що закладає цивілізовані механізми, яких не існує у діючих законах «Про телекомунікації» та «Про радіочастотний ресурс», наприклад, щодо розподілу, обміну, нагляду та ефективності використання частотного ресурсу, щодо телекомунікаційних мереж, щодо постачальників послуг на тих або інших територіях, щодо, взаємоз’єднання.
Були певні закиди від супротивників взаємоз’єднання, що завтра прийде Регулятор і всіх «нахилить», що маленькі повинні будуть віддати чи впустити в свої мережі великих гравців. Ну, дурня повна! Чому дурня? Тому що ми живемо в епоху, коли розмови про 5G йдуть не просто як спроба когось налякати, а в розрізі підготовки інфраструктури та умов. І покриття мережами п’ятого покоління не буде носити характер килимового та безшовного, а скоріше будуть кампусні зони, або десь на промислових об’єктах, або в містах з великою концентрацією людей, де буде потреба в 5G. І постачальнику 5G не потрібно будувати власну наземну інфраструктуру. Він може звернутись до Регулятора із запитом на доступ до мереж на конкретній території. Регулятор надає перелік операторів на цій території: великих, середніх, малих. Постачальник послуг 5G приходить до оператора домовлятись в рамках існуючих правил, і ця ситуація більш технічна, ніж економічна чи політична. І я вбачаю в такій синергії – поштовх для розвитку малих та середніх операторів. Хай між собою на ринкових умовах домовляються про співпрацю, хто, кому і як здає в оренду мережу.
З тих процесів, які ми бачимо на ринку, малі оператори та навіть і середні, у багатьох випадках – це не структурований, інколи не задокументований бізнес, без чіткого розуміння та горизонтів планування. В такому вигляді він не цікавий великим гравцям для поглинання чи об’єднання. Якщо такі мережі будуть надавати сервіс для операторів 5G – то це буде вже непоганим фактором. Хоча я як технар, слабо вірю в масовий розвиток 5G в Україні в наступні 10 років.
— Проект Закону 4118 про внесення змін до Закону України «Про доступ до об’єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж» та інших законодавчих актів України щодо розвитку телекомунікаційних мереж – яка його доля?
Якщо депутатами і далі будуть маніпулювати, то його доля не зрозуміла.
Ними маніпулюють представники ОСББ. Відсутність відповідних правил на ринку з точки зору доступу до інфраструктури – відкриває нечувані умови для корупційних схем. Навіщо представникам ОСББ правила і зрозумілі фінансові умови, коли з кожним окремим провайдером вони домовляються на своїх засадах і не воліють щоб щось змінювалось чи регулювалось?
Просліджується чітка маніпуляція і втягування в процес «думки» співвласників, тобто мешканців, хоча весь інтерес закінчується на інтересах голів тих самих ОСББ. Для більшості з яких інтернет-провайдер – це дійна корова: «сплатіть за ремонт того, того, того, або шлагбаум встановіть, або камеру, або насос купіть, або ще щось… а якщо не будете йти на діалог – виженемо вас із будівлі, або ми вас не впустимо, бо у нас тут монополія і ми взяли кошти за те, щоб нікого не впускати, а мешканці мучаються»…
В цій ситуації я в першу чергу на боці кінцевих споживачів, тобто абонентів. Споживач, до речі, згідно чинного діючого законодавства, має право обирати послугами якого постачальника доступу до мережі інтернет він хоче користуватись. Жодне ОСББ, ніякий ЖЕК, керуюча компанія не мають права заборонити йому право обирати. І для цього потрібен відповідний закон, щоб існували відповідні дієві механізми. ОСББ це не потрібно. Вони, до речі, і не приховують цього, що правила та врегулювання їм лише зашкодять. Їм набагато цікавіше самостійно встановлювати вартість договору оренди за доступ до інфраструктури, а не за законом. Куди цікавіше, коли хочу ставлю 100 гривень, хочу – 10000 гривень. Або взагалі просять провайдера забиратись геть. Але ж вони абсолютно не розуміють, що у провайдера немає власних грошей – всі ці побори, «хотєлки», – це все гроші абонентів, тобто співвласників, які делегували їм право щось вирішувати, але точно не залазити до їхнього гаманця в такий спосіб. І всі витрати в подальшому, які намагаються покласти на Інтернет-провайдера – перекладаються в тарифи і на споживачів. Тому, щодо 4118 ведеться роз’яснювальна робота з парламентарями.
Дуже дивує пасивна позиція галузі. Деякі асоціації підтримують – Телас, ТПУ. Але загалом, дуже пасивно. Я не бачив ще жодного представника галузі, чи то ФОП, чи велика компанія, які б звернулись до депутату зі свого округу з пропозицією: «друже, ми за тебе голосували, чому ти не хочеш голосувати за 4118, щоб зберегти мій бізнес?»
Зате представники ОСББ цим інструментарієм досить дієво користуються, постійно маніпулюють і нав’язують депутатам в регіонах надумані та неправдиві наративи, що завтра прийдуть оператори, все зламають, пробурять стіни, двері, вікна. Це знову показник того, що представники ОСББ не читали ні законопроект 2042, ні законопроект 4118, де все чітко прописано і виписано. Перші не можуть зайти в будинок без згоди других, і зробити це в рамках технічних умов, другі не можуть брати за вхід більше грошей, ніж це передбачено законодавством. До речі, це той прикрий приклад, коли я вперше задумався над тим, що мажоритарна система у такому вигляді – зло і великих реформ з ними не зробити.
І якщо представники ОСББ і читали законопроект, то бачать вони там не покращення для галузі, не створення прозорих і чітких правил гри на ринку, не руйнування монополій, де виграє кінцевий споживач, а загрозу для власного бізнесу. Після всіх діалогів з представниками ОСББ я можу зробити лише один невтішний висновок: вони або не хочуть чути про що саме законопроект 4118, або не можуть, бо їм це не цікаво.
Представники ОСМД або не хочуть чути про що саме законопроект 4118, або не можуть, бо їм це нецікаво
В Європі пішли трішки іншим шляхом. Так в будинку під час будівництва планують телекомунікаційну кімнату, роблять розводку комунікацій до квартири, і оператор чи оператори заходить лише до кімнати з оптикою, де вже відбувається розподіл, якому абоненту послуги якої компанії будуть надаватись. Для цього існує Декларація про доступи. Ми в Україні теж свого часу до такої реалізації прийдемо, але спочатку потрібно вибудувати механізми, але без законодавчого підґрунтя вибудувати це неможливо. І ОСББ проти. Для них провайдер телекомунікацій – стаття доходів.
Зверніть увагу, що саме для ОСББ чи КП це доходи, а от для мешканця будинку – це майбутні додаткові витрати. Провайдер стовідсотково перекладе всі додаткові навантаження на мешканців. Хоча я не можу казати так про всі ОСББ. Ми отримали багато листів і у підтримку законопроекту від сучасних та прогресивних керівників ОСББ.
Інтеграція України до єдиного цифрового ринку ЄС – які перспективи в 2021 році після 2020 року?
Ми рухаємось в цьому напрямку, але на жаль, тільки декларативними речами. Просто фізично не встигаємо робити все швидко. Для початку нам потрібно прийняти Закон «Про Регулятора», а він буде вкрай складним документом, на порядок складнішим, ніж Закон «Про електронні комунікації». Регулятор буде наділений відповідними повноваженнями, які не сподобаються ринку. І на цій царині почнеться боротьба політичних стейкхолдерів та великого бізнесу. Я вже прогнозую, як в процес включаться деякі міністерства щоб максимально прибрати звідти все, що стосується питань регуляції поштових перевезень. І після цього мені будуть казати, що в Україні відсутній інститут лобізму?)
В Європі нормальний процес: не порушуєш – не отримуєш штрафи. Тому, в 2021 році глобальних речей щодо інтеграції до цифрового простору Євросоюзу не відбудеться взагалі. Але я сподіваюся, що в 2021 році у нас буде новий телеком-регулятор. Це поки все, що я можу прокоментувати. Маю надію, що буде проголосовано законопроєкт №4046 і наша галузь отримує оновленого регулятора. На жаль, чомусь, останні роки ані Уряд, ані Офіс Президента не приділили жодної уваги нашому регулятору. Я не можу сказати, що він погано працює, але я вважаю, що є ще над чим працювати і є що покращити.
— Як перевіряти якість телеком-послуг? Чи є рішення?
Я взагалі особисто завжди був противником цього процесу.
Я вважаю, що беручи до уваги ту кількість операторів, постачальників послуг, які є в наший країні, користувач може вільно обирати для себе постачальника за якістю та за ціною. Але ми тут повертаємося знову ж таки до закону «Про доступ», до речі. От наприклад, маємо якесь ОСББ, на території якого присутні 2 чи 3 інтернет оператора, які домовились з тим ОСББ, і інших гравців туди не пускають. Ще більше делікатною буде виглядати ситуація, коли з’ясується, що ці 2 – 3 оператори належить взагалі одній людині а конкуренція – фіктивна. І ось тут випливає найголовніше –споживач позбавлений механізму обрати іншого. В такій ситуації виникає необхідність наявності механізму, коли споживач має право скаржитись до Регулятора на того або іншого постачальника послуг, в конкретному будинку щодо «якості» надання послуг. Я вважаю, що цей механізм, з одного боку, повинен бути стимулюючим, але застосовуватись має тоді, коли не працюють ринкові конкурентні механізми.
Вимірювати потрібно технічні параметри, які зафіксовано в угоді, і надаються на території України. Бо коли мені розповідають, що інтернет не працював і провайдер поганий, а потім ми з’ясовуємо, що не працював Фейсбук чи Гугл, бо був глобальний технічний збій, я задаю просте питання: «Провайдер тут до чого, якщо не працював конкретний сервіс?» І от як користувачеві пояснити в такій ситуації, що з провайдером все добре, не працює чи погано працює конкретний сервіс, що не є замінником всього інтернету? Бо він емоційно всі шишки та весь негатив направляє на провайдера. Ну от які претензії до українських провайдерів, з точки зору контенту, коли всі сервіси, які працюють на території України – іноземні? І весь інтернет – «закордонний». Фейсбук, Гугл, Ютуб, Інстаграм, Телеграм – всі ці майданчики за кордоном, тому і вимірювати «якість» доступу до них і перевіряти «якість» телеком-послуг на них ми не будемо.
Особисто я користуюсь сайтом DownDetector.com – де в режимі реального часу видно, у яких постачальників проблеми чи канали перевантажені.
— Мобільні оператори vs НКРЗІ vs Мінцифра: надання неналежних контент-послуг
Мобільний оператор в схемі надання контент-послуг тут взагалі ні до чого. Є відповідні контент агрегатори, які укладають угоди з мобільними операторами на постачання контент послуг на мережах мобільних операторів. Не секрет, що постачальник контент послуг має відповідний технічний доступ до ядра мобільного оператора. В майбутньому для вирішення проблем, я б на місці Регулятора взагалі вивів постачальників контент-послуг з тіні мобільних операторів. Бо коли абонент отримує смс-повідомлення про підписку на сервіс або контекстну рекламу – це не мобільний оператор надсилає, а саме контент-агрегатор. В цьому бізнесі крутяться величезні гроші, тому я розумію мобільних операторів, які не хочуть втрачати джерело доходу, але й розумію і абонентів, які не хочуть платити за те, на що вони випадково підписались. Варіацій вирішення проблеми безліч – починаючи від пакетів без смс і активацією смс як окремої послуги у оператора, до масової міграції абонентів з пріпейду на контракт.
— Що заважає Україні створити килимове покриття мобільним зв’язком та доступом до мережі інтернет?
Відсутність закону «Про доступ до інфраструктури». Це по-перше. А по-друге, це відсутність попиту у населення. Ми багато кажемо про інтернет у селах, він там є, принаймні у селах із населенням більше 1000 чоловік. Не проблема побудувати бізнесу доступ, проблема в тому, що там просто немає користувачів. Мобільні оператори не йдуть туди, де немає споживачів. Малий бізнес прийде першим, якщо ми йому створимо умови. І умови ці – не субвенції чи дотації, а зміна законодавства, прозорі правила гри. Наприклад, йдеш в депресивне село – отримуй зменшуючий коефіцієнт на доступ до інфраструктури, навчаєш місцевих користуватись цифровими технологіями – ще один коефіцієнт. Такий досвід присутній в багатьох країнах світу.
Щодо ініціативи Мінцифри і виділення бюджетних коштів провайдерам на побудову доступу, я не МінЦифра, але буду пильно слідкувати за механізмами розподілу цих коштів. Якщо будуть помічені якісь корупційні схеми – я одразу буду писати в правоохоронні органи. Але ще раз нагадую, я противник таких методів стимулювання. Бо коли мені кажуть, що там немає десь доступу до мережі інтернет, я впевнений, що скоріш за все там немає користувачів і попиту на послуги. Бо якщо ми мережу побудуємо, а користувачів там не буде – то це будуть просто даремно закопані кошти платників податків.
— Доступ до мережі інтернет у прифронтовій зоні, як покращити ситуацію?
Потрібно створювати умови. Я не кажу про лінію зіткнення, мова йде про території на 20-30 кілометрів вглиб. Особливих проблем с доступом я не помітив. Скрізь де був – є покриття 4G, там де немає 4G присутні фіксовані оператори. Я б не сказав, що там є проблема зі зв’язком, скоріше – з постачанням електроживлення. Бо коли немає світла – немає інтернету. Ось на цю проблематику потрібно звертати увагу.
— Мовлення на окуповані та анексовані території – чому система не працює?
Відповідь потрібно розбити на три частини.
Перша – це мовлення. Нам потрібно запровадити механізм, щоб глядачеві були доступні українські телеканали. Ну не дивляться там телеканал «Дом», який створили на місці канала UATV. В більшості випадків місцеві про його існування і не знають. Що б не казали його автори – хай вони поїдуть туди до військово-цивільної адміністрації та запитають у місцевих мешканців хто його дивиться і що вони взагалі дивляться? Ніхто його не дивиться. Тому, я б для тих територій, де проводиться ООС, запровадив тимчасову універсальну програмну послугу, до складу якої включив канали всіх медіа груп та незалежних українських мовників. Щоб оператори телекомунікацій чи провайдери програмної послуги надавали доступ «БЕЗКОШТОВНО». Або навіть адаптував частину каналів на ту мову, яка комфортна для сприйняття глядачами на тій території, бо багато з них навіть якісний телевізійний контент не хочуть дивитись українською.
І також запровадити ефірне мовлення на окуповані території але ретранслювати тільки ОДИН телеканал.
Друга – блокування ефірного мовлення і каналів російської пропаганди.
На тій території існує система «Серпанок». Я вже рік намагаюсь зрозуміти, як вона працює, де вона працює? Мені постійно відписують державні та військові установи, і я для себе зробив висновки, що вона є, можливо навіть працює, але ефективність роботи системи вкрай незадовільна. Тому потрібно зрозуміти: або ми робимо аудит і модернізуємо до такого стану, щоб результат показували в російських новинах, або робимо висновок, що система не ефективна, не виконує своїх функцій, і навіщо нам її підтримувати?
Третя складова – розвиток локальних мультиплексів.
Де цільова державна програма? Чому Національна Рада з питань телебачення не починає запроваджувати відповідне рішення, щоб почалось будівництво державного, а не приватного мультиплексу?
— Інформаційна та кібергігієна – як покращити стан?
Проблема глобальна і вирішувати її треба виключно в розрізі Міністерства освіти і запровадження загальнонаціональної програми з кібергігієни. Щоб починаючи зі школи діти отримували щеплення і розумілись на цих питаннях, що таке добре, що таке погано, що можна робити в мережі, а що заборонено? Це повинні бути покоління, які навчать своїх батьків, дідусів, бабусь.
Українська молодь більш-менш прогресивна в цих напрямках. Але покоління 35+ – суцільна проблема. Якщо ми звернемось до кіберполіції, то здивуємось, як багато шахрайств відбувається в кіберпросторі. Там обікрали, там гроші перевели комусь, там оплатив товар і не отримав. І проблема тут в тому, що злочинець нікого не заставляв робити це силою, громадяни добровільно і власноруч переводять кошти і дають себе обдурити. Це все питання відсутності навичок кібергігієни.
Ну от як можна сприймати ситуацію, коли діти в соцмережах самі зливають інформацію про себе? Щось на кшталт: ми поїхали на море на три тижні, тьотя Галя буде поливати вазони щосуботи о 20-00, заходь бери що хочеш і можеш! Це також питання кібергігієни.
На підприємствах також потрібно проводити майстер-класи. Якщо на поштову скриньку надходять листи від незрозумілих адресатів чи з невідомими файлами – то їх не треба відкривати, чи на полу валялась флешка – її не треба одразу пхати в робочий комп’ютер перевіряти.
Про державні взагалі установи мовчу. Потрібно запроваджувати все це «на вчора».
— Чи буде в Україні 5G? Коли? І навіщо нам п’яте покоління?
Чи буде в Україні? – Буде! Коли? – Не зрозуміло. Мої прогнози це від 5 років, але можливо, навіть і більше. Потрібно розуміти, що зв’язок п’ятого покоління, – це в першу чергу не стільки про швидкий інтернет, скільки про інтернет речей. До тих пір, поки у нас буде відсутній попит на сегмент інтернету речей, до тих пір і оператори, скоріше всього, не будуть розбудовувати 5G.
5G – це історія для великих промислових підприємств, районів з високим рівнем урбанізації, шляхопроводів, де будуть використовуватись безпілотні авто
По-друге, чи є у населення на руках така кількість гаджетів, що підтримують 5G, щоб був запит від користувачів? Я вже казав, але 5G – це історія для великих промислових підприємств, районів з високим рівнем урбанізації, шляхопроводів, де будуть використовуватись безпілотні авто. Але ще раз кажу, поки відсутній попит – я не вірю в те, що 5G з’явиться так швидко. Чому це підтримується МінЦифрою, це питання до МінЦифри.
— Коли очікувати цивілізований ринок Інтернету-речей?
Поки ми не змінимо законодавство в галузі ЖКГ, наприклад, щоб всі лічильники були в обов’язковому порядку обладнані приладами дистанційного зняття інформації, як цезробили в деяких країнах екс-СНД, – ринку не буде. Я вважаю, що драйвером розвитку ринку IоT буде саме ЖКГ, не аграрії, не охорона, не логістика, бо саме в ЖКГ найбільша кількість і об’єми сенсорів і датчиків.
— Ситуація з ФОПами?
Моя позиція – ми будуємо сильну країну з сильною і, головне – стійкою економікою, де економічна структура працює не тільки безпосередньо на людину, а ще й на економіку держави. Принаймні, не всі це розуміють, бо тим, хто мені щось закидає – хочеться мати країну «дрібних крамарів». Я ж сам займався бізнесом, маю багаторічний досвід спілкування з державними органами всіх рівнів. ФОПи мені закидають, що вони працюють на економіку. Я сам багато років був ФОПом, я знаю як працюють ФОПи. ФОП працює на себе. Але якщо ми почнемо говорити про податки, то я можу навести приклад, коли при багатомільйонних оборудках до бюджету сплачувались суми в декілька сотень гривень. Тобто, економіка, на мій погляд, від цього процесу не вигравала, а згодом по ланцюжку і наша країна. Тому, самозайнятість – окремо, економіка країни – окремо. Щодо галузі телекому, другу форму потрібно прибирати. Про це зараз ведеться дискусія, але ми маємо одну галузь і принаймні три види різноманітних суб’єктів, які працюють в різних системах оподаткування, надаючи ту ж саму послугу.
[ictoghik][/ictoghik]
mediasat
